Завжди, ще з прадавніх часів, вони були особливо пошановані на Поділлі.

Писанка — то не просто гарно декороване яйце, а предмет культу, поклоніння, який має своє чітко визначене місце в міфологічно-ри­туальній системі українського народу, пред­мет, який формував специфічну призму ба­чення довколишнього світу, його сприйняття і відношення до нього, формував ментальність української нації і саме тому став символом його невмирущої, прекрасної вічної душі.

Дослідники народного мистецтва одностайно підтверджу­ють думку, що орнаменти на них ідентичні ма­люнкам на рушниках, килимах, глечиках, хоч ця мініатюра не є утилітарною річчю, її не ви­користовують у повсякденні. Незважаючи на те, писанка не перестала існувати, тому що вона вбирає в себе духовні скарби, є не­від'ємною складовою міфо-обрядової культу­ри, однією ланкою в ланцюжку народних тра­дицій, втрата чи зруйнування яких може при­звести до втрати орієнтирів у суспільстві.

Са­ме тому за часів тоталітаризму мистецтво пи­санки так само, як і ікони, зазнало утиску й за­непаду, відбулась насильницька перерва у спадкоємності традицій, було порушено природну еволюцію народної культури. У сві­тосприйнятті кількох поколінь створився своє­рідний вакуум, який швидко наповнювався низьковартісними зразками масової культури.

Пройшовши через усі випробування, пи­санка не загинула, і є яскравим втіленням са­мої своєї суті — вічного життя. Недарма в бага­тьох первісних суспільствах за модель світо­будови обирається саме яйце — Світове Яй­це. За своєю будовою і функцією воно є іде­альною мініатюрною будовою Всесвіту.